День слов’янської писемності та культури

 

24 травня в усіх слов’янських країнах відзначають День слов’янської писемності і культури. Дата свята обрана невипадково – в цей день церква вшановує пам’ять рівноапостольних Кирила і Мефодія, творців кириличного алфавіту і давньослов'янської мови, яка є спільним предком слов'янських мов. Крім алфавіту, вони подарували нашим народам переклад основних християнських священних текстів.

Усне мовлення всіх народностей слов’ян колись було єдиним, і відрізнялося тільки діалектами. Загалом мешканці європейського сходу легко розуміли один одного, проте своєї письмової системи у них не було, а спроби пристосувати до фонетичного складу мови латинський чи грецький алфавіт не мали успіху. Отримати свою абетку нашим предкам вдалося завдяки двом братам з Візантії, які жили в далекому IX столітті –  Кирилу й Мефодію.

Кирило створив слов'янську абетку на основі грецької. Аби передати фонетичні особливості слов'янської звукової системи, він доповнив абетку новими буквами, запозиченими з глаголиці. Згодом глаголиця лягла в основу кирилиці, на основі якої склалися алфавіти багатьох слов’янських мов, в тому числі й української.

На створення слов’янської абетки Кирило витратив «три місяці і все життя, бо просвіщати народ без письмен його мови однакове, що намагатися писати на воді!»

Запровадження кирилиці стало величезним культурним зрушенням в історії слов’янських народів, адже сприяло поступовому формуванню у них власних мов, традицій, освіти й культури загалом.

Брати проводили також просвітницьку діяльність: перекладали слов’янською мовою богослужебні книги, зокрема Євангеліє та Псалтир, а також самі писали оригінальні твори і проповідували православ’я та відкривали при церквах школи.

Загалом Кирило і Мефодій переклали значну кількість книг, що стало передумовою започаткування слов'янських літературних мов і книжкової справи. Найдавнішою точно датованою кириличною книгою є давньоруське Остромирове Євангеліє 1056–1057 років.

Чому важлива ця подія?

Власна писемність є важливою умовою формування кожної нації, ознакою самоідентифікації народу, що сприяє відчуттю його єдності. Писемність і мова дуже тісно пов’язані й піддаються взаємному впливу – наприклад, будь-яку мову неможливо вивчити досконало без письмових джерел. Також важко уявити без писемності розвиток наук, особливо точних, де важливі записи й розрахунки.

Книги на рідній мові – ще одна перевага національної писемності, адже завдяки їм ми можемо отримати знання не лише про свій народ, а й про увесь світ. Ніщо не здатне так розширити світогляд людини, як книги, що передають інформацію в сталому вигляді, без спотворення, як це неминуче буває з усними джерелами.

Раніше писемність мала ще й значення мистецтва – при погляді на старовинні слов’янські книги неможливо не помітити естетичну привабливість рукописного шрифту. На жаль, в сучасному житті каліграфії вже не приділяється стільки уваги, і письмо зводиться лише до утилітарного значення.

Слов’янська писемність дозволила вийти слов’янським народам на рівень, співставний з іншими великими народами світу, оскільки заклала основу грамоті, науці, культурі та народній мудрості, яка не втрачається з часом, а лише виходять на більш сучасний рівень. Тому День слов’янської писемності й культури – подія, яка втілює в собі прагнення людей до збереження мовних, культурних та духовних цінностей рідної нації.

Двадцятирічна просвітницька діяльність Кирила і Мефодія й їх учнів мала всеслов’янське значення: вони підняли освіту та спільну культуру слов’янських народів на високий щабель, заклавши тим самим основи церковнослов’янської писемності, фундамент усіх слов’янських літератур.