Максим
Рильський надавав проблемам мови великого значення впродовж усієї творчості.
Він був надзвичайно вимогливий до мови власних творів, невтомно працював над
збагаченням свого поетичного словника. Поет закликав своїх сучасників також боротися
за чистоту і збагачення української мови.
Прикладом
такого звернення є вірш «Мова», в якому поет з великою ніжністю і любов'ю
говорить про неї. Вона звучить для поета як пісня океану. Мова рідного народу
глибока у своїй мудрості. Як тонкий знавець мовних проблем, Максим Рильський
вважав, що у народу, його поезії, розмовній мові треба шукати джерела нового
наповнення літературної мови.
Своєю
творчістю М. Рильський подав гідний приклад турботи про удосконалення української
мови. І в оригінальній поезії, і в перекладах численних зарубіжних авторів він
збагачував її власними новотворами, розширював її синтаксичні можливості.
Вагомий внесок поета у словникову справу української мови. Словники та довідники, видані за його участю, не втратили свого значення й сьогодні. Як згадують друзі поета, праця над словниками і зі словниками була найулюбленішим його заняттям.
У вірші
«Мова» поет закликає і своїх сучасників частіше «заглядати у словник». На його
переконання – «це пишний яр, а не сумне провалля». Високу оцінку дає автор вірша
словникові Грінченка й Даля.
Вірш «Мова»
написаний у 1956 році. На той час українська мова зазнала помітних деформацій у
зв'язку із відведенням їй більшовицькими ідеологами другорядної ролі у
суспільстві. Після XX з'їзду партії, на якому було піддано критиці культ особи
Сталіна, в якійсь мірі вже можна було говорити про національні утиски і
насамперед про занепад національних мов. В Україні одним з перших на захист
мови виступив Максим Рильський.
У 1959 році
на IV з'їзді письменників України Максим Рильський прочитав вірш «Рідна мова».
Своїм незвичайним виступом на письменницькому форумі поет ще більше загострив
увагу на потребі повноцінного функціонування української мови. Для цього вона мала
всі підстави.
У мові
знайшли відгук історія народу, бурхливе, неспокійне його життя, яке поет
прирівнює до «гулу віків», «шуму століть». У ньому – «бурі подих», «неволі
стогін», «волі спів», «сурма походу світанкова».
В умовах
російського царського гноблення українська мова зазнала жорстокого переслідування,
нищення. Вдаючись до засобу персоніфікації, поет з болем згадує страшні
знущання блазнів російського царя над її «велично-гідним духом».
Немає
сумніву, що підставою для таких поетичних узагальнень Максима Рильського були
всі ті ганебні документи, які забороняли українське слово в офіційно-діловому
мовленні. Це був горезвісний Валуєвський циркуляр, Емський указ та численні
неопубліковані заборони у радянські часи. Про всі ці знущання над словом він
писав з особливим болем.
Навіть під
час хрущовської «відлиги» Максим Рильський не міг відверто виступити на захист
рідної мови. Саме на такі асоціації наводить його поезія «Рідна мова». Тому у
другій частині вірша поет так багато уваги приділяє російсько-українським
культурним зв'язкам та вільному розвитку української мови. Зрозуміло, що
говорити про «вільне слово» українського народу у колі братніх мов доводилося
більше з огляду на те, щоб не накликати біди на себе особисто та й на спроби
відродження української культури у післякультівські часи.
Краса і
велич рідного слова оспівані Максимом Рильським у вірші «Сонет про словник»,
поемі «Слово про рідну матір» та інших творах.
Цитати Максима Рильського про мову
***
Як гул століть, як шум віків,
Як бурі
подих – рідна мова,
Вишневих
ніжних пелюстків,
Сурма походу
світанкова,
Неволі
стогін, волі спів,
Життя
духовного основа.
***
Слово –
зброя. Як усяку зброю, його треба чистити та доглядати.
***
Хай людям
принесе це слово благовісне
Журбу
зцілющу й животворний біль.
***
Як парость
виноградної лози,
Плекайте
мову. Пильно й ненастанно
Політь
бур'ян. Чистіша від сльози
Вона хай
буде. Вірно і слухняно
Нехай вона
щоразу служить вам,
Хоч і живе
своїм живим життям.
***
Немає
Мудріших,
ніж народ, учителів;
У нього
кожне слово – це перлина…
***
Не бійтесь
заглядати у словник:
Це пишний
яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як
розумний садівник,
Достиглий
овоч у Грінченка й Даля…
***
Коли слова
для тебе – грище,
Звукосполучення
нове, –
Тебе народ,
суддя найвищий,
Марнописателем
назве.
***
Поет – це
людина, що палко любить слово, як найгострішу зброю…
***
Хай сміються
з нас, глузують –
Нам байдуже,
Бо
замовкнуть, як почують
Слово дуже.
***
Нове життя
нового прагне слова.
***
Яке це
славне слово хлібороб,
До слів найкращих
я вписав його б,
До тих, які
ми серцем розумієм…
***
Викладати
мову – це означає, передовсім, прищеплювати любов до мови.
***
Поет любить
слово. Але він – не слуга слова, він – його володар.
***
Мова
українського народу – самобутнє і неповторне явище. Обов'язок кожного митця
турбуватися про її долю, удосконалювати і збагачувати.
***
Мова –
могутнє знаряддя і шкільного навчання, і наукової та публіцистичної думки, і
ораторського мистецтва, і поетичної творчості, і ділового листування, і
дипломатичних переговорів та інше. Не тільки поет, прозаїк, драматург, але й
фізик чи математик доконче повинні мати до своїх послуг багатий. гнучкий,
точний і виразний мовний апарат.
***
Народне
щастя і народне горе
Я намагався
в слово перелить.
***
Мова є сповіддю
народу. Це не тільки вірно, – це
глибоко. І дорожити своєю сповіддю ми не лише маємо право, але й зобов’язані.
***
Мова – наша
зброя, якою ми служимо народові, що нас породив, вигодував і виховав. Мова –
втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо її, вивчаймо її,
розвиваймо її! Борімося за красу мови, за правильність мови, за приступність
мови, за
багатство
мови…
***
Нам,
працівникам пера, вручено коштовний скарб, неоціненний алмаз: народне слово.
Маємо обов’язок – доглядати його, стерегти його, шліфувати його, щоб дедалі
більше
граней у
ньому переливалось і виблискувало, відбиваючи все незрівнянне багатство наших днів.
Джерело:https://www.ukrlib.com.ua/referats/printit.php?tid=12165
Коментарі
Дописати коментар