Геній українського перекладу Микола Лукаш

 

Ті, хто його знав за життя, стверджували, що він знав понад 22 мови, хоча сам Микола Лукаш був скромним і завжди додавав:«Добре я знаю лише 18 мов», незважаючи на те, що жодного разу йому не довелося бути за кордоном.

Тож, хто він – геній українського перекладу?

Микола Лукаш народився 19 грудня 1919 року у місті Кролевець Сумської області в родині вчителів. Ще з дитинства йому легко давалося вивчення іноземних мов, три з яких (німецьку, англійську та французьку) він вивчив у семилітці. Далі він навчався на історичному факультеті Київського державного університету, але його навчання перервала Друга світова війна.

По завершенню війни Микола Лукаш вступив до Харківського педагогічного університету на факультет іноземних мов. Його здібності до вивчення мов дозволили розпочати викладацьку роботу. Зовсім скоро він почав викладати німецьку та французьку в цьому ж виші.

Усі зароблені кошти М. Лукаш ще з юнацьких часів витрачав на книжки, купуючи цінні видання засуджених письменників і науковців. А починаючи з 1958 року, він офіційно займається перекладацькою діяльністю, залишивши після себе унікальний спадок у майже три з половиною тисячі текстів світової літератури, які переклав із 18 мов.

Маючи неймовірне відчуття слова та лінгвістичний талант, Микола Лукаш з легкістю міг стати поетом або письменником. Проте свідомо обрав переклад. До того ж у тоталітарній державі перекладачів розстрілювали рідше. А вміння перекладати у стилі Лукаша захищало та популяризувало культуру та мову не гірше, ніж уміння писати на гострі теми.

Завдяки перекладам Миколи Лукаша українська інтелігенція дізналася про багатство, красу, милозвучність рідної української мови – найдорожчого скарбу народу. А світова спільнота визнала: переклади геніального українця кращі за оригінали.

 Творча й перекладацька спадщина Миколи Лукаша не тільки розширила пізнавальні, естетичні, етичні, світоглядні, лінгвістичні обрії культури, а й розкрила основні етнічні, патріотичні та інтелектуальні ознаки української нації.

Лукашів переклад «Фауста» був визнаний Німецькою академією наук найкращим у світі. Він єдиний, хто зробив повний його переклад, витративши на цю роботу близько 20 років. Саме митець-новатор М. Лукаш знайшов точні українські відповідники до всіх приказок і афоризмів Боккаччо, переклавши їх лемківськими та бойківськими діалектами.

Його перекладами представлено найкращі зразки світового епосу, лірики і драми, серед яких є твори різних художніх напрямів і течій. Він використовував оригінальні тексти, а не перекладав з російськомовних перекладів. Серед його робіт – переклади найкращих зразків світової прози та поезії:Р.Бернс, В. Шекспір, Г. Гайне, Й. В. Ґете, В. Гюґо, Й. Ф. Шиллер, Р. М. Рільке, А. Рембо, Ґ. Флобер, С. Мігель де Сервантес, П. Кальдерон, Ф. Лопе де Веґа, Ф. Ґ. Лорка, Д. Боккаччо та багато інших.

Його майстерні переклади відрізняються почуттям ритму, влучністю та насиченістю образів, які він адаптував з будь-якої культури до українських реалій. В його розумінні переклад завжди був мистецтвом, а не формою науки. І так має бути. Для перекладу художніх творів одного знання мови мало, треба самому бути поетом чи прозаїком.

Серед особливостей творчого почерку перекладача та письменника Миколи Лукаша є використання засобів словотвору. Він увів до обігу чимало авторських новотворів і активізував давно забуті форми. Микола Лукаш вдало використовує національний фольклор, розкриваючи красу та багатство рідної мови, роблячи твір привабливим для українського читача.

Саме завдяки М. Лукашу далекі герої Сервантеса, Ґете, Шиллера, Гейне та інших світових класиків заговорили українською мовою природно й невимушено. Так, поезія

Ф. Ґ. Лорки, написана галісійським діалектом іспанської мови, в Лукашевому перекладі лунає гуцульським діалектом української мови, що підкреслює оригінальну насиченість образів, виразність і емоційність твору.

Відомо, що Микола Лукаш співпрацював із видавництвами «Дніпро», «Радянський письменник», «Молодь», «Дитвидав УРСР», входив до редколегій, займався не лише перекладом, а й редагуванням чужих перекладів, аби відшліфувати українську мову. Він керувався принципами милозвучності мови.

У Миколі Лукашеві, як і в літературі бароко, поєднувалось непоєднуване: один із найпотужніших інтелектуалів не мав ученого ступеня і не вважав за потрібне його мати; він обідав у ресторанах і голився лише в перукарні та був байдужим до побуту; вдягався благенько та водночас екстравагантно; був душею компанії та мовчазним самітником. Він виніс із дому газову плиту, бо бракувало місця для книжок, а кухню перетворив на бібліотеку. Миколу Лукаша іноді ототожнюють із Дон Кіхотом, який, як відомо, «боровся із вітряками». Він, як і його літературний герой, був лицарем.

Саме лицарством пояснюється його лист на підтримку Івана Дзюби, який після публікації свого твору «Інтернаціоналізм чи русифікація» мав відбути покарання 5 років ув’язнення та 5 років заслання. М. Лукаш публічно підтримав письменника, написавши листа до Президії Верховної Ради УРСР з проханням надати можливість йому відбути покарання замість Івана Дзюби, який хворів на сухоти. За це М. Лукаша виключили зі Спілки письменників, а його переклади було заборонено друкувати. Сам Микола Лукаш був фактично під домашнім арештом.

    Більшу частину свого життя Лукаш був свідомо замовчаний. Радянська влада так і не пробачила йому публічну підтримку шістдесятників. Проте й сьогодні ім’я знаного на весь світ українського перекладача в Україні не дуже відоме.

         29 серпня 1988 року Микола Лукаш іде з життя, лишивши прогалини в перекладі «Дон Кіхота», так і не дочекавшись видання свого фундаментального фразеологічного словника, який він збирав протягом десятиліть.

У той час, коли українську мову офіційно вважали безперспективною, обмежували домашнім ужитком, М. Лукаш намагався довести її самодостатність, резерв і потенціал як генетичного коду будь-якої національної мови.

https://iprosvita.com/mykola-lukash-najvydatnishyj-svitovyj-perekladach-zamovchanyj-na-batkivshchyni/