Кримськотатарська,
караїмська та кримчацька мови є важливими складовими культурної спадщини
України. На жаль, усі три мови потрапили до списку ЮНЕСКО як такі, що зникають.
Одна з них вже повністю втрачена як жива мова.
Втрата
передачі мови
Лінгвісти,
історики та представники кожного з трьох корінних народів досліджують причини,
чому ці мови перестають передаватися з покоління в покоління, а також
обговорюють, як держава може сприяти їх збереженню та які ініціативи вже
реалізують самі громади – від уроків для дітей до перекладів творів Шевченка.
Основною
причиною занепаду мов є відсутність передачі мовного спадку між поколіннями.
Точні дані про кількість носіїв кожної з трьох мов відсутні. За словами
сходознавця Саміра Бєлджуді, кримчацька мова фактично зникла – нею не володіє
жоден із близько трьох тисяч кримчаків у світі. Караїмська мова перебуває у
критичному стані, її знають лише кілька десятків людей.
Натомість
кримськотатарська мова зберігається краще – нею говорить до 300 тисяч людей, її
використовують у медіа та викладають в університетах.
Як утворились
ці мови
Кримськотатарська,
караїмська та кримчацька мови належать до кипчацької групи тюркських мов і
мають багато спільного через спільне проживання народів на території Криму.
Амір
Радченко зазначає, що перші громади кримчаків і караїмів з’явилися ще в
XII–XIII століттях, а формуватися як народи почали наприкінці XV століття після
утворення Кримського ханства. У побуті вони перейшли на тюркські мови. Тоді ж
з'являється їхня література.
Література
караїмів у середньовіччі була написана івритом, а в побуті використовували
тюркські діалекти, якими люди могли говорити між собою в
кав'ярні, з дружиною та дітьми вдома. Була мова висока – мова священного
писання, мова молитви, якою ти говориш з Богом.
Згодом у
життя корінних народів Криму втручається Російська імперія, а потім Радянський Cоюз.
Розвиток національних мов не підтримували, а витісняли російською.
Старше
покоління здебільшого в побуті говорило різною тюркською мовою, бо єдиних правил
караїмською мовою так і не було затверджено ніколи. Продовжили молитися
івритом. У політичному аспекті і в побуті молодше покоління переходило на
російську мову.
Чому сучасні
кримчаки не володіють своєю мовою
Рабин
реформістської єврейської громади Біньямін Мініч, наполовину кримчак,
розповідає, що останньою носійкою кримчацької мови у його родині була
прабабуся.
Він пояснює,
що кримські євреї пережили два голокости: перший – радянський, коли в 1920-х
роках закрили кримчацькі школи та заборонили мову, а другий – нацистський, який
призвів до фізичного знищення більшості громади.
Чому майже
перестали спілкуватися караїмською
Координаторка
Спілки караїмів України Світлана Саітова-Бараш зазначає, що після депортації
кримських татар у 1944 році караїмська мова стала небезпечною для спілкування,
тому багато хто перестав нею користуватися.
«Тобто всі, хто розмовляли мовою, яка була схожа на татарську, вважалися ворогами народу з усіма наслідками, які були. До моєї бабці приходили її подружки караїмки. Я пам'ятаю, коли бабуся моя хворіла, вони приходили до неї, мене виганяли на кухню з кімнати, становилися так тісненько-тісненько колом, одна до одної й щось таке «гир-бир-тер-ми», щось таке говорили. Мені було заборонено навіть чути, щоб я нічого не розуміла, нікому нічого не розповідала. Але мама моя в дитинстві, все її оточення до війни розмовляли караїмською мовою», – розповіла вона.
Зразок Ісламського декоративного мистецтва
кримських татар
Різна
матеріальна база для вивчення корінних мов
Відновлення караїмського етносу неможливе без
підтримки держави та налагодження зв’язків із караїмськими громадами світу. Щодо
матеріальної бази для вивчення мов, то кримськотатарська має достатньо підручників,
словників, медіа та літератури. Караїмська мова має обмежені навчальні
матеріали, а кримчацька збереглася переважно у старовинних книгах і кількох
сучасних виданнях, зокрема перекладі «Заповіту» Тараса Шевченка кримчацькою
мовою.
За словами
сходознавця Саміра Бєлджуді, Давид Ребі, працюючи в Криму, намагався
популяризувати і зберегти кримчацьку мову. Він відкрив недільну школу – «школу
дідуся та внука», де викладав як кирилицею, так і латиницею, а також навчав
давньоєврейського письма. Так він залишив свій слід як останній повноцінний
носій мови.
Освітні
перспективи
Сулеймана Мамутова, представник України на Постійному Форумі ООН з питань корінних народів наголошує, що в Україні існує законодавче право на освіту рідною мовою, але реалізація цього права ускладнена через брак інфраструктури, вчителів і підручників.
Громадські зусилля та державна підтримка
Представники
корінних народів активно працюють над збереженням своєї ідентичності. Сулейман
Мамутов наголошує на важливості офіційного визнання державою корінних народів
та створення програм підтримки мов. Рабин Біньямін Мініч зі своєю громадою в
Ізраїлі організовує заходи, присвячені кримчацькій культурі, і працює над
популяризацією мови.
Караїмка
Світлана Саітова-Бараш є координаторкою Спілки караїмів України, підтримує
зв'язок щонайменше із сотнею родин караїмів та проводить навчання караїмської
мови, навіть у дорослому віці. За словами Саітової-Бараш, вона хотіла б, щоб
держава сприяла об'єднанню караїмів.
Вона додала, що нині за умов російської окупації територій компактного проживання караїмських громад та через те, що багато караїмів виїхали за кордон, зберігати мову та ідентичність народу стало важче.
У відео-матеріалі від Суспільне Крим дізнавайтеся, чому мови перестають передаватися з покоління в покоління, як держава може допомогти у їх збереженні, і що вже роблять самі громади - від уроків для дітей до перкладів Шевченка:
https://www.youtube.com/watch?v=0fLzfn-0ieg
Збереження
кримчацької, караїмської та кримськотатарської мов є критично важливим для
підтримки культурної спадщини України. Спільні зусилля держави, громад та
міжнародних організацій можуть допомогти цим мовам не лише вижити, а й
розвиватися у майбутніх поколіннях.
Коментарі
Дописати коментар