Як українські письменники збагатили нашу мову: історія авторських неологізмів

Багато слів, які здаються нам звичними, насправді були створені українськими письменниками. Авторські неологізми – це слова, вигадані та вперше використані письменниками у своїй творчості. Часто літераторам бракувало наявних мовних засобів, щоб точно передати образи у своїх творах. З часом ці слова проникали у побутове мовлення і ставали загальновживаними.

Найбільший сплеск авторських неологізмів припав на ХІХ століття. Тоді такі слова називали «кованими». Письменники створювали їх, дотримуючись мовних правил, щоб нові слова звучали природно й органічно.

Українські письменники ХІХ століття – доби утвердження національної літератури – були відважними бійцями проти порожнечі, яку вони мусили заповнити словами. Хоч ця порожнеча була, обережно кажучи, надзвичайно примарна, проте культурні діячі ставились до свого обов’язку з усією серйозністю, наголошуючи на відсутності багатьох потрібних слів, компенсуючи цю відсутність витворами власної уяви.

І. Котляревський в «Енеїді» вперше вжив слова «несамовитий», «приміта», «розтовкти», «угамуватися».

Т. Шевченка, незважаючи на незакінчену середню освіту, вважають плідним складачем нової лексики, зокрема слів – «вогняний», «фортеця», «знищити», «почимчикувати», «передмова», «післямова», «мордуватися».

Г. Квітка-Основ’яненко збагатив українську словесність такими поняттями, як «буденний» та «перемагати».

Пантелеймон Куліш встиг зробити чимало для справи збільшення словника пересічного громадянина,  наприклад, увів слова «вабити», «зграя», «злочинець», «несвідомий», «покора», «послуга», «почуття», «рівність».

Марко Вовчок теж доклала свою руку до справи українського слово карбування: створила лексеми «красень», «легкодухий», «намір», «питання», «струмінь».

Байкар Л. Глібов допоміг нам конкретніше означити нашу діяльність, ввівши такі мовні одиниці: «бурмотати», «соромно», «пожовкнути».

Іван Франко вперше використав лексеми «чинник», «недвижно», «невпинний», «отвір», «привід», «припис», «пречудовий», «проблиск», «поступ», «прямовисно», «свідоцтво», «привид».

Леся Українка збагатила мову словами «провесна», «промінь», «невідборонно».

На особистому рахунку І. Нечуй-Левицького велика кількість слів, без яких ми навряд чи обійшлися б: «світогляд», «стосунок», «перепона», «квітник», «вигукування», «сміливість».

А колекція нововведень М. Старицького не має собі рівних за суспільною розповсюдженістю, відзначимо хоча б такі слова: «мрія», «незагойний», «завзяття», «байдужість», «темрява», «привабливий», «потужний», «передчасний», «нестяма» і багато інших. М. Старицький, зважаючи на неухильну працю в цій галузі, отримав навіть неофіційне визнання як «добрий коваль» неологізмів.

Проте найголовнішою проблемою цього переліку є те, що точно довести авторство того чи іншого неологізму надзвичайно складно. Достеменно відомо, що кожне зі згаданих слів вперше фіксується саме у творах перерахованих письменників, проте який це неологізм: індивідуально-авторський чи умовно-народний – однозначної відповіді не існує.

Неологізми завдяки літературі стали невід’ємною частиною української мови. А створення вдалих неологізмів є професійним обов’язком кожного більш-менш солідного письменника.

 Українська мова – це живий організм, який постійно розвивається та збагачується. І величезна заслуга в цьому процесі належить видатним українським письменникам – творцям нових слів та виразів. Саме завдяки їхньому творчому генію наша мова набула такого багатства та різноманіття. Вони не просто створювали нові лексеми – вони ліпили саму матерію мови, надаючи їй нових барв та відтінків.

Джерело:https://www.facebook.com/photo.php?fbid=855970439898687&id=100064572171411&set=a.451386620357073