Він був лицарем української мови. До 90-річчя від дня народження мовознавця Олександра Пономарева

 

Олександр Пономарів легенда Київського національного університету імені Т. Шевченка та борець за українську мову. За життя Пономарів створив понад 250 наукових, науково-популярних та публіцистичних праць з історії, стилістики та культури української мови.

Олександр Пономарів народився 17 жовтня 1935 року в Таганрозі Ростовської області. Це була етнічна українська територія, заселена вихідцями з південної Чернігівщини та Полтавщини. Там розмовляли українською, полтавським діалектом. До 1933-го там діяли українські школи, а «коли я народився, вже української школи не було. Тож навчався в російській», – згадує О. Пономарів.

         Після закінчення школи він приїхав до Києва, аби вступити до Київського університету імені Т. Шевченка для того, щоб вивчати літературну українську.

Але на омріяний факультет не вступив – все ж таки не вистачило знання українського правопису, тому став студентом відділення російської філології і паралельно самотужки вивчав українську мову.

Його закоріненість в українстві була настільки міцною, що він не побоявся в ті часи відмовитися від зросійщеної форми свого прізвища – Пономарьов і замінити її на українську – Пономарів. До речі, назву міста свого народження він також вимовляв по-українському – Таганріг.

Олександр Пономарів – філолог за покликанням. Природа обдарувала його непересічними філологічними здібностями.

Навчаючись на російському відділенні в університеті, він самотужки опанував літературну українську мову, причому так, що відчував, як рідко хто, її найтонші нюанси. Він помічав найменшу фальш в українському слововжитку. Його завжди дратувала мовна неохайність. Складалося враження, що, слухаючи радіо - і телепередачі, виставу в театрі чи навіть співрозмовників, він не стільки вникав у зміст, скільки в мовну форму і фіксував у своїй пам'яті всі мовленнєві огріхи, щоб виявити типові відхилення від норми і причини, що їх породили.

Про здібного випускника університету, який знав кілька мов і мав нахил до наукової роботи, дізнався академік

О. С. Мельничук, який і запросив О. Пономарева на роботу в очолюваний ним відділ загального та слов'янського мовознавства, де в той час було розпочато роботу над створенням «Етимологічного словника української мови». Укладаючи статті словника, О. Пономарів паралельно пише кандидатську дисертацію «Лексика грецького походження в українській мові», яку успішно захищає в 1975 році, а до того в 1973 році з'являться його «Коментарі. Словник імен та назв до перекладу «Іліади» Гомера».

Початок такої плідної наукової діяльності О. Пономарева припав на епоху шістдесятників, для яких доля української мови, української культури, української нації та державності стала найдорожчою вартістю. О. Пономарева, як справжнього представника шістдесятників, можна було побачити на всіх заходах національно свідомої інтелігенції.

Для нього завжди була незаперечною істина, що без української мови не може бути українського народу, тим паче держави. Тому-то так палко він виступав проти пропагованої тоді І. К. Білодідом та його прибічниками теорії двомовності в Україні, яку кваліфікували як гармонійну, збалансовану і розцінювали як прогресивне явище.

Патріотичні погляди О. Пономарева не могли подобатися тодішній партноменклатурі. Любити Україну, рідну мову, захищати її від загину – це був великий злочин. Не зчиняючи великого галасу, дирекція інституту пропонує йому покинути цю установу «за власним бажанням».

Добре, що О. Пономареву таланило на хороших учителів, які в цій ситуації не забули свого вихованця й подали йому руку допомоги. Професорка А. П. Коваль запросила його працювати на очолюваній нею кафедрі стилістики в рідному для Олександра університеті.

Тривалий час прізвище О. Пономарева зі зрозумілих причин не з'являється на шпальтах газет і журналів, однак учений продовжує інтенсивно працювати і в роки горбачовської перебудови на сторінках газет і журналів з'являються його статті з культури української мови, а згодом такі книжки, як «Норми літературної мови в засобах масової інформації» та «Словник античної міфології».

З перебудовою пов'язані перші легальні виступи свідомих українців за незалежність і створення організацій, що пропагували ідею незалежної держави. Першою такою організацією стала «Просвіта», і одним із її фундаторів був

О. Пономарів. Потім створюється «Рух». І чи не на кожному мітингу, що провадився «Просвітою» і «Рухом» у Києві, можна було побачити О. Пономарева.

У 1991 році О. Пономарів за сукупністю опублікованих праць захищає дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук: «Проблеми нормативності української мови в засобах масової інформації». Одна за одною виходять друком нові його праці: «Стилістика сучасної української мови», «Сучасна українська мова», «Фонеми г та ґ: Словник і коментар» та ін.

А ще скільки зусиль спрямовує вчений на утвердження нового правопису української мови. Це праця в комісії з питань правопису, виступи в пресі, на радіо і телебаченні з роз'ясненням запропонованих змін у правописі, дискусії на телебаченні з опонентами нового правопису тощо. Також виступи на різних заходах, присвячених проблемам функціонування української мови.

А ще є основна робота – читання лекцій для студентів-журналістів столичного університету імені Т. Шевченка. А ще обов'язки члена редколегії журналу «Пам'ять століть», «Української газети» та газети «Слово Просвіти». А ще рецензування дисертацій в експертній раді ВАК України. А ще...

Та хіба все перелічиш, що доводилося робити

О. Пономареву. Можна лише дивуватися, як в один день він устигає о сьомій годині ранку дискутувати з приводу нового правопису з академіком М. Поповичем на телебаченні, о десятій годині виступати про культуру мовлення по радіо, а ввечері, як представник «Просвіти», – на Святі української мови в національному лінгвістичному університеті.

Для О. Пономарева життя – це був постійний рух, боротьба, повсякденний пошук істини, безупинна праця думки, безперервне перебування у вирі суспільних подій.

Тарас Кремінь писав: «Олександр Пономарів не просто науковець, не просто дослідник – це один із генералів українського мовного фронту».

Його лицарське служіння українській мові триватиме в його справах. Його наукові праці ще довго залишатимуться еталонними. Його публіцистичні виступи ще довго не втрачатимуть свого значення. Його переклади завжди будуть прикладами мовної елегантності й вишуканості.

А чинний український правопис, який по праву можемо називати правописом Пономарева-Ажнюка залишатиметься монументальним пам’ятником, можливо, найяскравішому українському філологові наших днів.

 Джерело:http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=333