15
січня 1871 року народився Агатангел Кримський – всесвітньо відомий український
історик, учений-поліглот, дослідник староукраїнської мови, сходознавець,
мовознавець, письменник і перекладач, один з організаторів Академії наук
України.
Народився
Агатангел Кримський у російськомовній сім’ї. Його батько, татарин з білоруським
корінням, був учителем історії й географії, автором популярних на той час
посібників і краєзнавчих книжок. Мати походила з польсько-литовського роду.
Любов до України в юному віці в ньому пробудили твори Юрія Федьковича, Лесі
Українки, а також уроки «руської мови» Павла Житецького.
Талант
до мов в Агатангела Кримського проявився ще змалку. У три з половиною роки він
умів читати, у п'ять – пішов до училища в Звенигородці, куди переїхала сім'я з
Володимира-Волинського. Далі було навчання в Острозькій та Київській гімназіях
і вступ до Колегії Ґалаґана. В Острозькій прогімназії вивчив польську,
французьку, англійську та німецьку мови, в колегії Ґалаґана опанував грецьку,
італійську, турецьку. У 18 років Кримський досконало знав 8 мов, а до кінця
життя – понад шістдесят.
Навчаючись
у Лазарєвському інституті східних мов у Москві, Агатангел Кримський отримав
ґрунтовний вишкіл орієнталіста, основними дисциплінами для нього стали арабська
філологія, іслам та арабська література. Крім того він досконало вивчив перську
мову і літературу, а також турецьку мову та літературу.
А ще через
чотири роки став випускником історико-філологічного факультету Московського
університету з дипломом 1-го ступеня. Після складання магістерських іспитів
молодий вчений отримав стипендію від Лазаревського університету на дворічну
поїздку до Сирії та Лівану, яку здійснив у 1896 –1898 роках. Після повернення
до 1918 року працював у тому ж Лазаревському університеті викладачем.
Після
заснування Української Народної Республіки Кримський повернувся на батьківщину.
Павло Скоропадський запросив його в Київ організовувати нову Українську
академію наук, яку очолив знаменитий вчений – Володимир Вернадський, а
Кримський став незмінним вченим секретарем. Також очолює кабінет
арабо-іранської філології та історико-філологічний відділ, під його
керівництвом працюють правописна й діалектологічна комісії, словника живої
мови, історії мови.
У
1919 році, з приходом більшовиків, існування Академії було поставлене на межу
виживання. Кримський випрошує пайки та одяг для співробітників, разом з ними
заготовляє дрова для опалення приміщення, де було так холодно, що чорнило
замерзало. Саме завдяки Агатангелу Кримському вдалося зберегти Академію від
знищення, а згодом розширити її та збагатити книгозбірню.
1921
року він стає директором Інституту української наукової мови. На той момент він
уже майже втратив зір через читання, тож його секретарем і постійним помічником
стає Микола Левченко, якого він пізніше усиновив. У 1929 році Левченка
заарештовують у справі СВУ. Після чого, протягом п’яти років – заслання, а
після повернення – самогубство. Ці події стали для Кримського страшним ударом.
З
1929 року Кримського почали переслідувати. До нього приклеїли ярлик буржуазного
націоналіста, проте всесвітньо відомого вченого ще тоді заарештувати не
посміли.
Незважаючи
на те, що Кримський пережив Велику чистку 1930-х років, він був відсторонений
від наукової та викладацької діяльності майже на 10 років. З 1930 року його
твори було заборонено, не можна було публікувати і нові. У 1939 році Кримського
реабілітували – радянська влада раптом вшанувала напівзабутого Агатангела
Кримського увагою та державними нагородами. У 1940 році він отримав звання – Заслужений
діяч науки УРСР, а у січні 1941, під час урочистого відзначення 70-річного
ювілею вченого, його було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.
Проте
в липні 1941 року, після початку німецько-радянської війни, НКВС все ж
заарештував його, як «особливо неблагонадійного» за звинуваченням в
«антирадянській націоналістичній діяльності» і заслав у табір Кустанайської
області Казахської РСР. Справжня ж
причина арешту полягала в тому, що вчений відмовився евакуюватися з Києва, і
чекісти боялися, що він погодиться співпрацювати з німцями.
Подальша
доля Агатангела Кримського невідома. За офіційною версією, 25 січня 1942 року
він помер у Кустанайській тюремній лікарні. Однак місце поховання видатного
вченого досі не знайдене. 1957 року Агатангела Кримського було реабілітовано.
Агатангел
Кримський – автор першої в світі історії арабської літератури в 5 томах,
4-томної «Історії Туреччини та її письменства» та «Історії Персії та її
письменства», багатьох наукових досліджень. Творча спадщина
Кримського-сходознавця складає 26 томів. Агатангел Кримський входить до числа
найвидатніших лінгвістів у всьому світі як експерт в області санскриту, східних
і західних мов. Учнем Агатангела Кримського був історик Омелян Пріцак. Він
назвав свого вчителя «найкращим кримським
подарунком Україні».
Внесок
Агатангела Кримського в розвиток української мови
У
1890–1900-х роках Агатангел Кримський співробітничав з багатьма галицькими
часописами, зокрема з «Зорею», «Народом», «Правдою» та ін.
Разом
з К. Михальчуком підготував «Программу для собирания особенностей малорусских говоров»
(1910) для РАН.
1918
за ініціативою Кримського засновано Комісію живої української мови для
створення українсько-російського словника.
Під
його керівництвом та за його участю були складені «Найголовніші правила
українського правопису» (1921).
Він
вважав, що найважливішими джерелами для вивчення історії мови є оригінальні
пам'ятки.
Зокрема,
видав низку пам'яток як додаток до «Української граматики», а також у книзі «Нариси
з історії української мови та хрестоматія з пам'ятників письменської староукраїнщини
11–18 вв.» (1922).
Присвятив
низку праць українській літературній мові, її збагаченню й унормуванню: «Практический
курс для изучения малорусского языка» (1906), «Украинская грамматика для
учеников высших классов гимназий и семинарий Приднепровья» (1907–1908), «Українська
мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася (1922).
Брав
участь у роботі над правописом української мови, редагував перший том
«Академічного словника» (1924).
Під
керівництвом Агатангела Кримського складено «Російсько-український словник»,
«Російсько-український словник правничої мови» та «Український діалектичний
збірник».
Наукові
праці писав українською мовою, коли це вважалося «селюцтвом». Він міг би працювати
в будь-якому університеті світу. Але він був фанатично відданий Україні.
Коментарі
Дописати коментар