Основні закони милозвучності української мови

 

Звуки в мовному потоці поєднуються не будь-як, а за певними, властивими даній мові, правилами, законами.

Звуки в словах та реченнях організовуються так, щоб їх було легко вимовляти і щоб вони були розбірливі для того, хто слухає. Це одна з найважливіших умов милозвучності мови.

Цій вимозі підпорядковані всі українські слова, і далеко не завжди їй відповідають запозичені слова. Щоб переконатися в цьому, досить вимовити вголос українське і запозичене слова: повітряний і аероіонізатор (з грецької), спонукання і

інстинкт (з латинської), крапка і пункт (з німецької),

 охорона і ар’єргард (з французької), розбійник і гангстер (з англійської).

Пропонуємо вам добірку правил чергування, які допоможуть уникнути збігу однакових звуків.

  Основні закони милозвучності української мови

1. Українська мова уникає збігу голосних. Збіг голосних в українських словах допустимий лише на межі префікса і твірної основи:вона йде (пор. він іде), буду ввечері (пор. був увечері), павук (пор. рос. паук), руїна (пор. рос. руина), переінакшити, виорати, приозерний.

2. Українська мова уникає важкого для вимови збігу приголосних:

а) запорозький (запорож+ський), французький (француз+ський), кравецький (кравець+ський), ткацтво (ткач+ство);

б) їжджу (а не «їзджу»), щепа (а не «счепа»), козаччина (а не «козацьчина»)

в) радісний (радість+ний), проїзний (проїзд+ний), дошка (а не «дощка»)

г) щастя (а не «щасття»), Поволжя (а не «Поволжжя»), жовчю (а не «жовччю» і не «жовч’ю»)

ґ) розібрати (роз+брати), надіслати (над+слати), підігріти (під+гріти)

д) сказав усе (а не «сказав все»), він іде (а не «він йде»).

3. Якщо доводиться вибирати між збігом голосних і збігом приголосних, то, як правило, насамперед усуваємо збіг голосних (хай навіть при цьому виникне збіг приголосних): росте вглиб і вшир (а не «росте углиб і ушир»), вірю в справедливість (а не «вірю у справедливість»).

4. Допускається збіг голосних, якщо між ними є пауза (тоді пауза важить, що й приголосний): а вони – утікати; а ти – іди додому;

але: море й степ, гори й долини (після слів море, гори такої паузи нема).

5. Щоб уникнути важких для вимови збігів однакових приголосних, перед в, ф, св, зв, тв, дв, сф і подібних, навіть після roлосних, вживаємо у: Сумний був час; товариші мої пішли у військо. (Леся Українка.)

На алеї парку з’явився гладкий, вусатий дядько у фартусі, з мітлою в руках. (Л.Дмитерко.)

6. В іншомовних словах та в деяких словах переважно книжного походження нема чергування у – в, і – й:

вступив до інституту, виконав вправу, уклали угоду.

7. Відхилення від цих правил допускається лише в художній літературі, де це зумовлено вимогами ритму, але й тут порушення милозвучності мови небажане:

1. Яка упевненість в ході швидкій гримить. (В. Сосюра.)

2. Курява на вулицях вляглась. (І. Нечуй-Левицький.)

   Джерело:https://webpen.com.ua/pages/Euphony/basic_laws_of_euphony.html