1921, 7
липня у селі Верхнє Синьовидне, що на Львівщині, в бідній селянській родині
народився Петро Яцик, якому судилося стати відомим бізнесменом, меценатом та
філантропом, фундатором Міжнародного благодійного фонду «Ліга українських
меценатів» та Міжнародного конкурсу з української мови, який носить його ім’я.
Петро був
найстаршим із семи дітей Мар’яни Меленчук і Дмитра Яцика, тож після ранньої
раптової смерті батька увесь тягар господарства ліг на його плечі. Попри це,
він закінчив у селі семирічну школу і почав відвідувати вечірні уроки із
сільськогосподарської справи.
З падінням
Польщі й приходом у 1939 році в західну Україну «перших совітів», Петро
спробував опанувати професію машиніста, пройшовши у Стрию шестимісячний
навчальний курс для залізничників. Але з початком нацистської окупації пройшов
кількамісячні молочні курси і став працювати інспектором з перевірки якості
молочних продуктів у трьох прикарпатських районах, де було аж сім регіональних
молокозаводів.
Ця робота давала можливість легально вільно пересуватися територією, тож невдовзі Петро Яцик став активним членом українського підпільного руху та зв’язковим УПА. Але з наближенням радянських військ у 1944 році він розумів, яка небезпека йому може загрожувати і прийняв рішення емігрувати за кордон. «Я не знав, що мене там чекає, але був переконаний, що коли б зміг вижити, я зробив би щось для України. Тому взяв свою торбинку і попрямував у невідоме», – згадуватиме він наприкінці життя.
До Австрії
сотні кілометрів добирався пішки. Тут вдалося влаштуватися на молочне
підприємство в Санкт-Пельтені, містечку неподалік Відня. Пізніше опинився в
Баварії, в таборі для переміщених осіб у Регенсбурзі, де з відзнакою закінчив
відкриту там українську середню школу. Після цього були чотири семестри
програми з політичної економії та дворічка з вивчення іноземних мов –
німецької, французької й англійської.
Знання мов відкривало шлях за океан, і Петро Яцик подався до Монреалю, де знав одного земляка. Для того, щоб не їхати в канадську глибинку, Петро офіційно відмовився від допомоги по безробіттю. Щоб забезпечити себе, працював посудомийником у ресторані, чистив уночі устаткування після розробки м’яса, контролював процес переробки молока на молокозаводі, торгував меблями і книгами.
Але справжній успіх приніс будівельний бізнес, у який Петро Яцик уклав зароблені гроші і своє вміння пропонувати людям саме те, що їм потрібно. Його приватна будівельна фірма Prombank Investment Limited за короткий час стала одним із флагманів на будівельному ринку не лише Торонто, але й усієї провінції Онтаріо, адже пропонувала практичні та доступні рішення. Яцику замовляли будівицтво цілих вулиць і кварталів. Загалом, із канадських будов Prombank Investment Limited, якби їх зібрати в одному місці, склалося б ціле містечко
Досягнувши
стабільності і добробуту, Петро Яцик не забув про своє коріння. Перші свої прибутки
він почав вкладати в українську справу. Спочатку в центрі Торонто з’явилася
«Арка» – українська крамниця книг і товарів, яка стала популярним місцем
зустрічей емігрантів з України. Далі він почав вкладати гроші в розвиток
українських студій на Заході. Так, він став одним із спонсорів Інституту
українських студій Гарвардського університету (США), Енциклопедії
українознавства, Центру досліджень історії України ім. Яцика при Альбертському
університеті (Канада), Освітньої фундації ім. Петра Яцика (її фонд налічує 4
млн доларів), Українського лекторію в Школі славістики та східноєвропейських
студій при Лондонському університеті, документаційного центру в бібліотеці ім.
Джона П. Робертса при Торонтському університеті. Коштом мецената видано чимало
монографій з історії України (зокрема переклад «Історії України-Руси» Михайла
Грушевського англійською мовою), економіки, політології, медицини, етнографії.
Сума його
пожертв на українські інституції в західному світі перевищила 16 млн доларів.
Попри багатство, сам Петро Яцик жив надзвичайно скромно.
«Відомий український меценат Євген Чикаленко
говорив про те, що Україну треба любити “до глибини власної кишені”. Петро Яцик
був втіленням цієї настанови. Роками він фінансував Український науковий
інститут Гарвардського університету, створений іншим українським емігрантом –
видатним істориком та сходознавцем Омеляном Пріцаком. Також він фінансував
вивчення української мови, культури та історії в різних світових університетах
– в Альберті, Едмонтоні, Торонто, Лондоні», – розповідають в УІНП.
Петро Яцик
заснував міжнародний благодійний фонд «Ліга українських меценатів» і був його
почесним президентом. У 2000 році цей фонд разом з українським з Міністерством
освіти та науки започаткував міжнародний конкурс знавців української мови. Його
метою було поглиблене вивчення і популяризація української мови – і в Україні,
і за її межами.
У 2007 році,
за указом тодішнього президента Віктора Ющенка, цей конкурс став щорічним.
Проте, як нагадують в Українському інституті національної пам’яті, коли при
владі був проросійський президент Віктор Янукович, конкурс намагалися знищити.
Тоді на його підтримку виступила українська інтелектуальна еліта – Дмитро
Павличко, Іван Дзюба, Павло Мовчан, Василь Шкляр.
Петро Яцик
помер у 2001 році. Проте його добрі справи й ініціативи живуть досі. Він вклав
мільйони доларів в історичні дослідження, популяризацію української мови та
культури у світі.
Петро Яцик досяг успіху в Канаді, проте до
кінця життя допомагав Україні.
Коментарі
Дописати коментар