Крапка,
кома, тире, лапки… Ми користуємося цими знаками щодня, але майже ніколи не
замислюємося, що колись вони мали зовсім інші українські назви.
Як розділові
знаки називалися раніше?
Кожна наука
має власну термінологію. Українське мовознавство – не виняток. Наприкінці XIX –
на початку XX століття вчені не просто описували правила мови, а й шукали
українські назви для мовних понять. Так з'явилися цікаві історичні назви
розділових знаків. Деякі з них сьогодні звучать незвично, інші – навпаки,
напрочуд логічно й образно.
Про ці
цікаві історичні назви розповіла мовознавиця Аліна Острозька. Колись
українською розділові знаки називали так:
, (кома) – ковика,
запинка, перетинка, протинка;
! (знак
оклику) – окличник, викличник;
? (знак
питання) – питайник;
- (дефіс) – розділка,
павза, пружка, риска;
; (крапка з
комою)
– середник;
. (крапка) – точка;
[…] (квадратні
дужки) – клямри.
« » (лапки) – «наводові
знаки» (або «знаки наведення»).
Ці назви
можна знайти в українських граматиках і правописах кінця XIX – початку XX
століття. Тоді українська мовознавча термінологія лише формувалася, тому вчені
прагнули створювати власні, зрозумілі кожному українцеві назви. Їх можна знайти
у словниках до 1933 року.
Чому саме «запинка»
і «розділка»?
Мабуть, це одна
з найвлучніших назв. Слово «запинка» походить від дієслова
«запинатися» – робити коротку зупинку під час мовлення. Адже саме таку функцію
й виконує кома: вона не завершує думку, а лише робить невелику паузу.
А слово «кома»
прийшло до нас із грецької і буквально означає «відрізана частина». В XV
столітті її використовували нарівні з крапкою, щоб позначити, де закінчується
речення.
Та й крапка
позначала паузу між словами у мовленні, тому мала три позиції: верхня, середня та
нижня. А сучасні три крапки в кінці «…» почав вживати в українській мові Іван
Петрович Котляревський. Хоча можливо і раніше.
Назва «розділка»
теж дуже промовиста. Вона походить від слова «розділяти», адже тире відокремлює
частини речення або підкреслює різкий перехід думки.
«Клямри» в давній українській
мові та термінології – це назва дужок ( квадратних […] або фігурних). Слово
походить від назви будівельної клямри (металевої скоби), оскільки знак схожий
на металеву скобу, він ніби «затискає» частину тексту. А також вживався термін «заклямрувати»
(тобто взяти в дужки, зафіксувати частину тексту).
«Питайник» – це давня
українська назва знака питання (?), а також «окличник» (!) і «середняк» (крапка з комою). Ці назви
використовували в українських граматиках та правописах у минулому.
Раніше «лапки»
називали «наводові знаки». Цей термін використовували в
західноукраїнських граматиках та працях мовознавців (зокрема у В. Сімовича). Інша
поширена давнішня назва – «знаки наведення» (що вказувало на
їхню функцію «наводити» чи виділяти чужу думку, цитату чи пряму мову).
До
унормування українського правопису різні мовознавці пропонували власні терміни.
Частина з них прижилася, інші залишилися лише на сторінках старих підручників.
До речі, і
назви сучасних розділових знаків, як-от «гештег», мають свої українські
відповідники замість популярних англіцизмів. Так, «гештег» українською буде – «кришмітка».
Також можна вживати відповідник «гратка».
Це просто,
зрозуміло та милозвучно. Але ви можете казати так, як вам зручно. Однак, знати,
щоб мати вибір, дуже приємно. Адже мова жива і не стоїть на місці.
Мова
постійно змінюється. Одні слова відходять у минуле, інші стають літературною
нормою. Але старі мовознавчі терміни й сьогодні нагадують, наскільки творчо
українські вчені підходили до творення власної наукової мови.
Коментарі
Дописати коментар